Дрогобич інфо

Дрогобич інфо

Drogobych.info

Сьогодні засоби виробництва повністю поділені між великими власниками. Залишилися деякі солодкі рештки державної власності, але в 2011 році і вони знайдуть нових господарів. Уряд покладає на приватизацію великі надії, адже додаткових джерел безболісного покриття дефіциту бюджету немає.

Поряд з цим, у 2011 році уряд спробує остаточно вирішити питання ще одного важливого джерела капіталу - землі. Власне, вона і так вже розпайована і поділена між потужними землевласниками-орендаторами. Залишилося лише узаконити цей порядок і перетворити землю на повноцінний товар.

З цим завданням влада впорається, адже серед політичних еліт - і тих, хто при владі, і тих, хто тимчасово в опозиції, - щодо земельного питання існує повний консенсус. Логіка капіталізму вимагає перетворення землі у товар. Крапка.

Залишився третій виробничий фактор, який досі влада ігнорувала, - трудовий капітал. Впоравшись із заводами і землею, олігархи згадали і про людей.

Проблему точно ілюструє анекдот. Засідання Верховної ради. Виступає голова: "Шановні депутати, підприємства ми приватизували, землю поділили, тепер час і про людей подумати". Голос із зали: "Справді! Душ по триста не завадило б!".

Бити по всіх фронтах

Встановлення контролю над робочою силою або навіть над усім населенням України з боку пануючого класу є системним і неминучим.

Передусім, встановлюється контроль над народженням і життям людини - впроваджується страхова медицина, точніше, підтверджується її фактичний платний статус, тривають маніпуляції з виплатами з народження дитини.

Посилюється контроль над свідомістю через реформу освіти. Кількість вузів скорочується, академічна незалежність ліквідовується. І взагалі - країні не вистачає слюсарів. Вища освіта псує електорат. Телебачення транслює шоу та ностальгічні фільми епохи СРСР. Афоня - взірцевий архетип потрібного владі електорату.

Трудова функція людського ресурсу регулюватиметься Трудовим кодексом і новим пенсійним законодавством. Короткий зміст цих реформ - усім працювати до смерті.

Робоча сила має десь жити і відпочивати, інакше кажучи, відновлювати свої корисні властивості. Із зарплатою, що забезпечить фізіологічне відновлення, впорається Трудовий кодекс, а з дахом над головою - Житловий. Комунальний сектор - єдине джерело прибутків, до якого ще не дійшли руки в українських капіталістів.

Радянська влада дуже розбестила населення. В одному будинку міг жити і професор, і слюсар п'ятого розряду. Але капіталізм вимагає більш чіткої сегрегації. От у США: підвищили зарплату на 100 баксів? Переїжджай у новий район. Звільнили з роботи? Теж пакуй речі і шукай інше житло. Те саме відбуватиметься і в Україні.

Пеня за борги з комунальних послуг з 2011 року - перший крок. Всіх бідних, слабких і немічних поселять у соціальне житло. Побудують нові бараки. Дуже зручно, до речі. Школи будувати не треба, все одно діти бідних не вчаться, нехай краще працюють.

Для тих, хто здатен заплатити за комунальні "послуги", є інше ярмо - ОСББ. Отже, контроль за робочою силою як джерела доданої вартості - системний і всеосяжний.

Кінець епохи Майданів

Кажуть: пенсійна реформа і Трудовий кодекс викличуть таке збурення народу, що "податковий" Майдан здаватиметься дитячою грою. Нічого не буде.

З точки зору економіки, суспільство ділиться на дві основні верстви: роботодавців і найману робочу силу. Великі власники засобів виробництва або олігархи займають пануюче становище у державі. Їх завдання - зафіксувати цей стан.

Під час першого Майдану рушійною силою виступали ті ж власники, але не такі заможні і впливові. Ще тоді казали: це бунт мільйонерів проти мільярдерів. Мільйонери були добре організовані, мали гроші і навіть телевізійний канал. Усе це дозволило їм у 2004 році досягти успіху і трансформувати політичне поле.

На другому Майдані теж стояли підприємці або дрібна буржуазія. Це активні самозайняті люди, які мали хоч і малий, проте ефективний організаційний і фінансовий ресурс. У них були чіткі економічні вимоги.

Ці самодостатні люди сприймають державу як ворожий або, у кращому випадку, паралельний світ. Чи підуть вони на третій "пенсійно-трудовий" Майдан? Не підуть.

Вони хоч і дрібні, проте роботодавці, і Трудовий кодекс їх, швидше, влаштовує. Пенсійна реформа? Так вони і не розраховують на державу і її пенсії. Вони сплачують мінімальний пенсійний внесок, аби відчепились.

Житловий кодекс? Теж не аргумент. Якщо людина може дати раду своєму життю без допомоги держави, то вона має власний будинок і знає, як його захистити.

А що ж наймані працівники - жертви реформ і нових кодексів? Підуть вони на Майдан? До самоорганізації вони не здатні, до опозиції, яка могла б допомогти, довіри нема, тому матеріального ресурсу не буде.

У східній Україні люди зариваються у копанки, а не розбивають шибки місцевої адміністрації. Західна Україна працює у Португалії та Іспанії. Офісний планктон Києва моніторить сайт "Пропоную роботу".

Під загрозою звільнення ніхто з найманих працівників на Майдан у робочий час, коли працює парламент, не піде - у всіх діти, сім'ї і споживчі кредити. А в суботу-неділю краще відпочити, відновити сили для нового трудового тижня.

Трудовий кодекс і закон про соціальний діалог остаточно нівелюють значення профспілок - атрофований орган соціалістичного минулого.

Ласкаво просимо у світ українського олігархічного капіталізму.

Юрій Шпак, економіст